Слово “соціальне підприємництво” майже повністю ігнорувалося або навіть було невідоме до середини 90-х років, коли, як і у всіх інших контекстах, про які вже говорилося, потрібно було заповнити прогалину, яку держава та корпорації не змогли покрити прибуткові області, у сферах соціальних послуг, правах найбільш уразливих спільнот та створенні можливостей для слабших груп, як визначено Маркесом (2010: 4). Таким чином, ця практика розумілася як стратегічний і узгоджений спосіб, за словами того самого автора, підтримувати вкладення та професійну реінтеграцію, введення в економіку. Модель, прийнята для цього, була модель вищезгаданих установчих компаній, яка вже використовувалася в інших європейських країнах. Потенціали, які були віднесені до соціального підприємництва, виділили три основні проблеми, висловлені Квінтао (2004: 18): боротьба з бідністю та соціальним відчуженням; працевлаштування та соціально-професійна організація; місцевий та сталий розвиток. Зокрема, компанії, що працюють на ці цілі, сприяли впровадженню поняття підприємництва соціального значення як інструменту боротьби з бідністю та безробіттям (Квінтао, 2008: 9).
“Соціальними підприємствами визначаються суб’єкти, організовані відповідно до бізнес-логіки виробництва товарів і послуг, у різних галузях економічної діяльності, і метою яких є соціально-професійно незахищені люди на ринку праці, шляхом розвитку виробничої діяльності в реальному контексті” за Квінтао (2008: 3), який також додає, що вони почали з ініціювання публічної політики з боку держави з метою впровадження інноваційних тенденцій соціальної політики.
Серед посилань авторів слід виділити вже встановлений зв’язок Соціального підприємства і соціального підприємництва та його виникнення, але з часом через програми підтримки соціальної економіки та мікропідприємств соціальне підприємництво консолідувалось і з точки зору Маркеса (2010). Його почали спостерігати ширше і з менш обмеженим поглядом на його головних героїв та їх сенс використання.
За словами Мартінса (2007), багато що змінилося в португальському соціальному ландшафті за останнє десятиліття, оскільки взаємодія між громадянським суспільством та діловим світом розмножилася, щоб відповісти на стан добробуту, який часто не є динамічним та неефективним у вирішенні соціальних питань проблеми.
Соціальне підприємництво прийшло до Португалії як менталітет та спосіб його існування, і це було відмічено в неприбуткових організаціях, у створених компаніях, через звичайних підприємців, державних структурах. Соціальне підприємництво стає модним, і такі терміни, як гнучкість, інноваційність, ризик та креативність супроводжують його. Соціальні підприємці мають розвинені навички і в наш час “починають бізнес на основі чіткої соціальної місії, не живуть на меценатстві чи субсидіях, використовують інструменти управління своїм соціальним бізнесом, коротше кажучи, вірять і виживають відповідно до законів про конкуренцію та якість” (Мартінс, 2007), і хороша робота вже зроблена португальськими соціальними підприємцями.
Сантос з Insead вказує, що Португалія має “дуже хороші ініціативи”, “має дуже важливий соціальний сектор, кілька дуже релевантних організацій соціальної підтримки” (цитується Quedas, 2011). І багато чого пов’язано з приватними організаціями, які працюють з метою сприяння підприємництву серед людей та допомагають їм реалізовувати ідеї, такі як IES (Інститут соціального підприємництва) та CASES (António Sérgio Cooperative for Social Economy). Постійно ці організації пропонують навчання з цього приводу, програми, фінансові стимули, партнерські стосунки тощо, щоб стимулювати зростання підприємницької активності в Португалії.
Університети також відіграли важливу роль у розвитку цієї сфери в Португалії, як в галузі освіти, так і в галузі досліджень, і Даніель Трача стверджує: “головна мета – впливати на суспільство через наших студентів” (цитується Quedas, 2011), Маркес (2010:4) стверджує, що однією з великих цілей соціального підприємництва є залучення громад до набору заходів, які покращують їхнє благополуччя. На португальській території підприємництво має важливе значення для соціального розвитку та сучасних економік, з точки зору створення робочих місць, інновацій, створення багатства, і все ще стає вибором кар’єри для вагомої і зростаючої сили.
Однак національні особливості створюють перешкоди для цієї ситуації, і це, за словами Квінтао (2004: 21): велика залежність від державного фінансування приватними організаціями соціальної солідарності; склад третього сектору сильно відзначений вагою релігійних установ; наявність потреб у навчанні та професіоналізації організацій третього сектору; слабкий динамізм громадянського суспільства та колективних дій.
Щоб працювати у цих умовах позитивно, Португалія вже розробила законодавчу базу, хоча і фрагментовану, і навіть інструменти для сприяння соціальному підприємництву (Квінтао, 2004: 22), наприклад, згаданий вище “Ринок соціальної зайнятості” (MSE); “Програма розвитку кооперативу” (PRODESCOOP); законодавство, яке визнає IPSS (приватні інститути соціальної солідарності); «Статут меценатства»; такі програми, як конкурси на інноваційні ідеї (промотував IAPMEI – Інститут підтримки малого та середнього бізнесу та інновацій, NET – Нові компанії та технології, S.A. та ANJE – Національна асоціація молодих підприємців); запуск інкубаційних центрів; посібники для підприємців; Центр соціальних інновацій; CoopJovem – програма підтримки кооперативного підприємництва; і, серед інших, створення Національної ради соціального господарства та Основного закону соціального господарства – нещодавно одноголосно затвердженого в Асамблеї Республіки. Незважаючи на всі ці хороші результати, які були досягнуті, Португалії ще є чому навчитися та зробити в цьому полі. Мануель Алвеш Мартінс з IES зазначає, що в Португалії «окремі герої все ще часто перетинаються з цілями самих організацій. Ми все ще багато живемо на островах, у нас немає масштабу, у нас мало впливу ”(цитується Кведас, 2011).
Рівень підприємницької активності в країні низький, згідно з даними, представленими у звіті GEM – Global Entrepreneurship Monitor, який у 2001 р. Зафіксував, що Португалія опинилася на 9-му нижчому рівні підприємницької активності, за даними Гаспара та Фе де Піньо (2007), покращуючи своє становище у 2004 році. З цією метою вказуються географічні, історичні, освітні, культурні та економічні причини: “Явище підприємництва в Португалії є тривожно низьким, багато в чому пов’язане з історичними подіями у португальській економіці та суспільстві. Також через низький рівень інновацій та доступу до знань» (Гаспар та Фе-Піньо, 2007: 21).
Підводячи підсумок, і з точки зору Квінтао (2004: 21) використання понять соціального підприємства та соціального підприємництва в Португалії все ще залишається низьким. Згідно з дослідженням CIRIEC – International International de Recherches et d’Information sur l’Economie Publique, Sociale et Coopérative (2000) ця сфера була в Португалії, і можна сказати, що вона все ще знаходиться в критичній ситуації, оскільки «ні поняття самі, ні його межі ще не досягли достатньої згоди, щоб уникнути нерозуміння та зменшити суперечки».